Історія Чоповичів бере свій початок з часів Великого князівства Древлянського (ІХ-Х століття). Засновником роду та селища Чоповичі став князь-воєвода Чоп, який за особливі бойові заслуги отримав від Великого князя Древлянського землю — нагороду, яку за переказами об’їхав на коні за день та на якій і було започатковано селище.
Тривалий час історія древлян та Древлянського князівства за різних історичних обставин замовчувалася та викривлялася. Особливо негативну роль відігравали залежність древлян від Києва, Литовсько-Польської держави, Російської та Радянської імперії, котрі були не зацікавлені в об’єктивному її висвітленні. Численні історичні джерела, артефакти (залишки укріплень тощо), давні перекази, історичні архіви підтверджують стародавність селища та його заснування князем Чопом Древлянським.
Є помилковою думка, що назва селища походить від нащадка князя Чопа Древлянського Ігната Чопа який володів селищем та належав до околичної руської шляхти Великого князівства Литовського .та представляв раніше надані документи на право володіння землею. За військові подвиги та заслуги предків він отримав підтвердження на володіння Чоповими землями, що було затверджено відповідними документами ВКЛ на межі XV та XVI сторіч.
1847 року в Чоповичах проживало понад 3500 жителів, з яких 283 сім’ї були з роду дворян Чопівських та 84 сім’ї з інших родів.
У другій половині XIX століття почали діяти фабрика гнутих меблів, миловарний і свічковий заводи, лісопильний завод, аптека. Працювали в цей час також 7 вітряків і 4 млини.
Станом на 1900 рік село Чоповичі входило до складу Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Населення становило 6250 осіб. У Чоповичах була православна церква, діяла церковно-парафіяльна школа. Діяло 7 водяних млинів, 7 вітряків та 1 паровий млин. Працювала аптека, був 1 фельдшер. У Чоповичах було 2 постоялих двори.
Чоповичі тоді займали більшу площу — пізніше зі складу поселення було виділене теперішнє село Барвінки.
1902 року було відкрито залізницю Київ-Ковель. За 5 км на північ від Чоповичів було відкрито однойменну залізничну станцію, збудовано гарну будівлю вокзалу.
10 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Чоповичі проходила Волинська повстанська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії УНР. Перед цим вона на короткий час здобула станцію Чоповичі. При цьому ударна група Івана Ремболовича підірвала залізничну колію, і зрізала 10 телеграфних стовпів, зіпсувавши таким чином телеграфну лінію на довжині 400 метрів. Під час бою було захоплено у полон 60 бійців з роти 399-го стрілецького полку 133-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії московських військ та здобуто 17 коней. Проте з Коростеня надійшов ворожий панцерний поїзд і група змушена була залишити станцію. У бою загинув підполковник Болеслав Мінаківський і був тяжко поранений полковник Степан Лисогор.
У 1920-ті у селі існувало 2500 господарств та проживало близько 15000 чоповичан, діяла українська та єврейська сільради.
1923 року Чоповичі стали центром однойменного району (ліквідований 1957 року).
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 119 жителів селища.
20 жовтня 1938 року отримало статус селища міського типу.
Під час Другої світової війни 1943 року з 19 по 26 грудня за станцію Чоповичі йшли бої між радянським 25-м танковим корпусом та 1-ї танкової дивізії Вермахту, 1-ї танкової дивізії СС «Лейбштандарт» і 291-ї піхотної дивізії. В результаті червоноармійці відбили наступ.
11 жовтня 2014 року в Чоповичах урочисто перепоховано чотирьох воїнів Червоної армії, останки знайшли пошуковики ВГО «Закінчимо війну».
